Улюблена справа
У моє життя часто приходить гість — пан Випадок. І вчить мене гнучкості та прийняттю. Я вдячна йому за кожен епізод свого життя.
Після знайомства зі шкільним предметом «Правознавство» у 9 класі я мріяла стати адвокатом. До того ж у моєму оточенні було багато військових, і я бачила себе військовим адвокатом. Я готувалася до вступу в Запорізький юридичний інститут. Але саме в рік закінчення мною школи було запроваджено заборону на прийом жінок.
Знайомі порадили вступати на факультет радіотехнічних систем управління до Харківського інституту повітряних сил, а на третьому курсі перевестися на юридичний факультет. Я подала документи, пройшла військово-лікарську комісію. Як зараз пам’ятаю: 6 липня ввечері принесли повістку. У ній повідомлялося про необхідність прибути до Харкова 7 липня на перший вступний іспит. Початок о 8:00.
Мама була на відпочинку. Я зателефонувала своїй рідній тітці, і вона одразу помчала до мене. Швидкі збори — і в дорогу. До Харкова ми прибули о восьмій, але поки дісталися інституту, перший іспит уже закінчився. Нікого це не хвилювало. Скласти його окремо мені, звісно, не дозволили. Світ завалився.
У поїзді дорогою додому я сильно підвернула ногу. Зараз я розумію, що це був страх рухатися в життя. Ноги — це наш шлях, наш рух уперед. Два тижні я відновлювалася. І в останній день подачі документів прийшла до приймальної комісії найближчого університету. Почала обирати факультет та вступні іспити. Мою увагу привернуло слово «психологія».
Так я вступила на факультет соціальної педагогіки та психології. Пан Випадок допоміг.
Ким-ким, а психологом я себе точно не вважала і не бачила. Освіту здобула радше «для галочки». Працювати у школі не збиралася. До того ж мене дратували фрази на кшталт: «Ти ж психолог». Через це я навіть час від часу відхрещувалася від своєї спеціальності. Казала, що я соціальний педагог, аби зайвий раз не чути докорів чи очікувань.
Цілком випадково у 22 роки я потрапила до відділу роботи з персоналом і закохалася в цю професію. Я змінювала підприємства, розвивалася як HR-фахівець і професійно зростала. Незмінною залишалася робота з людьми. Вона завжди приносила мені задоволення.
До мене зверталися по допомогу, приходили за порадою. Мені довіряли найпотаємніше: особисті історії, глибокі переживання. Я слухала і завжди приймала людину такою, якою вона є, без осуду. Мені було цікаво, що рухає людьми, чим вони керуються у своїх вчинках, які мають долі та сімейні закономірності. Я намагалася зрозуміти, аналізувати. Було багато запитань, які залишалися без відповідей.
Рубіж 33 років став для мене переломним. Я відкрила скриньку Пандори. І все життя посипалося, мов картковий будиночок. Проблеми у стосунках, із дитиною, зі здоров’ям, сварка з важливою та дорогою для мене людиною — улюбленою тіткою. Раптова хвороба мами, реанімація, розрив із близькою подругою.
Повітря тремтіло від напруги, усе було болісним. Я почувалася зрадженою, відкинутою, розтоптаною, знесиленою. Хотілося зникнути, розчинитися. Мене утримували питання: чому все це відбувається, для чого це мені, що я маю зрозуміти.
І знову пан Випадок неймовірним чином розвернув мене до себе. Мені траплялися потрібні книги, люди, інформація. Довелося підняти раніше табуйовані історії розлучення батьків, взаємин між поколіннями. Збирати по крихтах інформацію про свій рід, родинні легенди та історії.
Розстановки та енергетичні практики стали невід’ємною частиною мого життя. Завдяки цьому я наважилася на пошук батька та наше знайомство. Я знайшла не лише тата і сестру, а й частину себе. Стала ціліснішою. Стала іншою.
Відновлюючи свою генограму, своє родове дерево, я почала бачити причини та наслідки подій. Поступово приходило розуміння моїх життєвих завдань і уроків. Завіса світобудови трохи привідкривалася.
І тепер уже свідомо я знову пішла навчатися на психолога та сімейного терапевта. Три роки навчання в інституті. Паралельно я проходила курси з консультування клієнтів за допомогою метафоричних асоціативних карт, арттерапії, позитивної психології, кінезіології.
Навчалася працювати з травмами, втратами, тіньовими аспектами особистості, дитячим насильством. Я навчалася в енергетичній школі, проходила учнівство у цілителя. Отримала ініціацію роботи з кармою в регресіях та Хроніках Акаші. Проходила тренінги з роботи з парами, дітьми та для тренерів.
Я почала знаходити відповіді на свої запитання. Вчилася вибудовувати власні кордони, приймати батьків, відпускати образи, піклуватися про себе. Бачити своє «дзеркальне відображення» в інших. Брати відповідальність за своє життя. Відчувати свої справжні бажання. Чути себе.
Відрізняти власні потреби від нав’язаних оточенням і суспільством. Довіряти собі та світу. Бачити суть. Я багато чого навчилася. І ще багато чому маю навчитися.
Я рада, що знайшла свою улюблену справу, свій шлях. Мені подобається бачити, як на моїх очах змінюється на краще життя інших людей. Як вони перетворюються завдяки нашій спільній роботі.
Сіяти зерно в родючий ґрунт — велике задоволення. Бачити результати клієнтів — величезна цінність для мене та джерело натхнення.
Я вдячна їм за довіру. Вдячна людям, які підтримували мене, навчали, спрямовували. Вдячна й тим, хто завдавав мені болю і цим також навчав.
Без усіх них я не стала б тією, ким є сьогодні.
З любов’ю ❤️, Я.
